14.03.2019

14 березня - День українського добровольця

Виступаючи 19 лютого 2019 року у Верховній Раді України відомий польський та європейський політик, послідовний друг України, Голова Європейської Ради Дональд Туск наголосив:

Урок відваги, який ви дали всьому світові в лютому п'ять років тому, змінив нас усіх. Україна показала, що варто бути сміливим і сповненим гідності, що героїзм може бути чимось більшим, ніж суто моральним закликом, що це може бути ключем до перемоги. Багатьом людям на світі, приниженим і поневоленим, ви дали найбільший дар – надію на те, що і для них, слабких сьогодні, настане день перемоги”.

П’ять років тому, в лютому 2014 року, розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей.

Приблизне число жертв в Україні від бойових дій оцінюють від 30 до 35 тисяч. Із них – понад 7 тисяч загиблих (цивільних і українських військових). Майже 1,5 мільйона мешканців Сходу України вимушено покинули домівки. Знищено інфраструктуру окупованих регіонів, 27 % промислового потенціалу Донбасу незаконно переміщено до Росії.

Для більшості громадян України напад Росії став шоком. Проте російсько-українське протистояння має глибоке історичне коріння. Поглинення України, її матеріальних та людських ресурсів – одна з ключових передумов розгортання російського імперського проекту.

Витоки сучасної російсько-української війни можна віднайти в період становлення Російської імперії та її протистояння з українською державою у формі Гетьманщини.

Своєрідною відправною точкою збройного конфлікту стала Конотопська битва 1659 року, де українські війська гетьмана Виговського розбили московське військо. Важливим етапом протистояння була Полтавська битва 1709 року, перемога у якій царя Петра І забезпечила закріплення російського впливу на теренах Гетьманщини і пришвидшила процеси створення Російської імперії.

Подальший процес становлення та розширення імперської Росії завжди супроводжувався війнами з Україною. Росія прагнула знищити нашу суб’єктність. Історія стосунків українського та російського народів – це літопис воєн, визвольних повстань українців і послідовної політики русифікації та асиміляції українців.

У часи Української революції 1917–1921 років комуністи намагалися всіма можливими способами не допустити становлення і утвердження незалежної Української Народної Республіки. Коли спроби встановити контроль над Україною через створення маріонеткових фейкових урядів провалилися, більшовики вдалися до збройної агресії та окупації.

Поширення СРСР на терени Західної України в роки Другої світової війни викликало масштабний збройний спротив місцевого населення у формі Української повстанської армії. Протистояння тривало понад десять років після завершення світового конфлікту і послабило СРСР. Тому “бандерівці” досі є головними антигероями сучасної російської пропаганди, а для українців стали символом визвольного руху.

У 1991 році Україна відновила незалежність. Але Російська Федерація не відмовилися від спроб повернути свій вплив на Україну. Через розмивання української національної ідентичності, маніпуляції навколо мови, гіперболізацію регіональних розбіжностей, заперечення права українців на відновлення національної пам’яті, фінансування та вербування українських політиків, впровадження своїх агентів у оборонні структури нашої країни.

З приходом до влади в Росії колишнього співробітника КГБ Володимира Путіна тиск посилився, російська армія почала планувати військові операції на території України. І до 2014 року Росія пробувала шантажувати Україну по низці проблем.

Яскравим прикладом слугує конфлікт навколо острова Тузла восени 2003 року. Тоді росіяни почала будувати дамбу від Таманського півострова до острова Коса Тузла, який належить Україні.

Метою провокації було встановлення російського контролю над Керченською затокою і “промацування” стійкості тодішнього військово-політичного керівництва України. Політичне протистояння ледь не переросло у збройне, але конфлікт удалось владнати.

У 2005 році Путін заявив, що “розвал Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою сторіччя”. Ця теза визначила цілі його президентства і напрям розвитку Російської Федерації – відновлення СРСР.

І зрештою в лютому 2014 року Росія перейшла до активної агресії.

У 2014-му Україна зупинила вторгнення російської регулярної армії та зберегла державність. На відміну від Української революції 1917–1921 років ми ефективно стримуємо російську агресію.

Не лише боремося з Росією, а і перемагаємо її – як силою зброї на фронті, так і на дипломатичному напрямку протистояння. Попри тотальну перевагу ворога, українці зупинили агресора.

Наш спротив і війна з російськими окупантами є війною за незалежність та територіальну цілісність Української держави.

Теперішню війну називають “гібридною”, представляючи її новим способом реалізації агресивної політики.

Але практично всі її інструменти (спроба закріплення свого впливу на українських теренах через підтримку лояльних українських політичних середовищ, внутрішньо-політичний розкол українського суспільства засобами пропаганди, врешті відкрите військове втручання, намагання представити агресію як внутрішній громадянський конфлікт) випробовували російські керівники ще з ХVІІ–ХVІІІ століть.

Найбільш яскраво такий сценарій проявився у діяльності більшовиків проти Української Народної Республіки під час Української революції 1917–1921 років.

Збройна агресія – лише один із інструментів війни РФ проти України, останній аргумент, коли всі інші засоби підкорити українців вичерпали себе. Агресія ведеться одразу в кількох вимірах: воєнному, політичному, економічному, соціальному, гуманітарному, інформаційному.

Елементами гібридної війни давно є пропаганда, що базується на брехні, маніпуляціях та підміні понять, заперечення самого факту війни та участі РФ у ній; звинувачення України у власних злочинах, спотворення української історії; торговельно-економічний тиск та енергетична блокада; терор і залякування громадян України; кібератаки та спроби дестабілізувати критичну інфраструктуру.

Російські пропагандисти крок за кроком виробляли ідеологічну платформу для агресії. Важливе місце займала інформаційна кампанія, спрямована на послаблення патріотичних настроїв в українському суспільстві, наприклад, через активне використання міфу про спільне минуле, “старшого брата”, ностальгії за СРСР, дискредитації українських героїв та української історії в цілому. Росія використовує маніпуляції історією для виправдання і посилення агресії проти України.

Війна загострила питання консолідації української нації як запоруки національної безпеки. Активний наступ військ РФ на території України вдалося зупинити завдяки спільним зусиллям українців, які стали на захист держави у лавах Збройних Сил України, Національної гвардії України, добровольчих формувань та масового волонтерського руху.

Саме тоді були створені Добровольчі батальйони або Добробати— військові формування, вступ до яких відбувався на добровольчій основі, виникли у 2014 року у відповідь на російську агресію з метою захисту територіальної цілісності та суверенітету України.

У березні 2014 року, добровольці з Самооброни Майдану прибули на полігон у селище Нові Петрівці під Києвом для проходження військової підготовки. Так було сформовано Перший добровольчий батальйон Національної гвардії.
Згодом, майже через місяць, 13 квітня 2014 року, Рада національної безпеки та оборони України оголосила про проведення антитерористичної операції у східних регіонах України.
Першими в зону воєнного конфлікту вирушили добровольчі батальйони та формування. Завдячуючи їхнім зусиллям вдалось не допустити швидкого просування ворога по українській землі. Тоді д
обровольчі батальйони зірвали плани агресора. Вони стали ідеологічною основою для відродження Збройних Сил України.

Коли стало зрозуміло, що війна, йти чи не йти – навіть не обговорювалося… <...> А в зону АТО я приїхала наприкінці квітня [2014 року], а перший мій бойовий вихід був аж 28 червня. Але те, що я на війні, я зрозуміла не тоді, коли вперше почула свист куль і звук вибухів, не тоді, коли побачила зруйновані будинки, перших загиблих і поранених. Я усвідомила це тоді, коли йшла по Дніпру у формі, з автоматом через плече. Для мене це був нонсенс, нереальність… <...> Коли ми їхали на Схід страшно не було. Боялась у ніч перед бойовим виходом – не знаєш, що тебе там чекає. У перший мій бойовий вихід кільметрів на 15 зайшли в їхній тил – засідку там робили. Але тоді обійшлося без боїв. Я тоді вперше побачила освітлювальну міну. Світло як удень, здавалося, що ми – як на долоні, страшно було” (Олена Білозерська – снайпер. Із книги “Дівчата зрізають коси”).

Восени 2015 року добробати офіційно увійшли до складу Збройних Сил України, проте на цьому історія добровольчого руху не закінчилася – зараз в Українській армії служать близько 50 тис. добровольців.

17 січня року Верховна Рада України ухвалила Постанову, якою установила День українського добровольця, що відзначатиметься щорічно 14 березня.

Доброволець – це учасник військового добровольчого формування, яке було самоорганізоване для захисту незалежності та територіальної цілісності України, бійці якого без зарплат, пільг, соціального захисту, державного забезпечення та нагород взяли в руки зброю та стали на захист України.

Суспільству, волонтерам, державі, а насамперед Збройним Силам та іншим військовим формуванням вдалося дорогою ціною, ціною власного життя, зупинити просування ворога вглиб країни.

Саме в той час, аби боронити кордони рідної землі, лави військовослужбовців за покликом серця поповнило безліч добровольців. Хтось в мирному житті був лікарем, хтось менеджером, кухарем, програмістом, хтось був студентом та покинув навчання… Однак, їх подвиг – врятував країну.

Відтак, усі громадяни України повинні бути вдячні представникам добровольчих батальйонів, які відіграли значну роль у військовому протистоянні на Сході України. Іменами добровольців, що віддали на фронті свої життя, називають вулиці та проспекти українських міст.

 

Бої за повне звільнення України тривають. Але ми знаємо, що знаходимось під щоденним захистом військовослужбовців. Ці важкі для нашої країни останні роки загартували та конолідували українців, об’єднали святою вірою у непереможний народ і єдність нації заради майбутніх поколінь. І лише Спільними зусиллями ми зможемо очистити святу українську землю і об’єднати весь український народ. А День українського добровольця стане однією з основ, на якій будуть зростати і гартуватися нові покоління вільних українців.

Сьогодні російсько-українська війна на Сході України триває. З різною інтенсивністю, яка непорівнювана з бойовими діями 2014–2015 років, але вона не зникла з порядку денного України та світу. Збройні Сили України міцно тримають рубежі, встановлені Мінськими домовленостями 12 лютого 2015 року й відновлюють контроль над тими територіями, які згідно домовленостей мають бути під контролем України. Міжнародна підтримка України не зменшилась, а навпаки – міцніє.

Спротив України агресії РФ у всіх її проявах є головною перепоною для розширення російського імперіалізму у світі. Попри тотальну перевагу ворога, українці зупинили агресора. Наш опір і війна з російськими окупантами є війною за незалежність та територіальну цілісність Української держави.

Звільнити українську територію від окупанта без збройної відсічі неможливо. Тож лише боєздатне військо (а воно зформувалось і продовжує формуватись за активної участі українських патріотів-добровольців) і внутрішня консолідація суспільства на основі спільних цінностей та поваги до власної держави забезпечать захист і відновлення територіальної цілісності країни.

Збройні Сили України розбудовуються і відновлюють українські військові традиції, позбуваються пострадянської спадщини. Тому що російську армію може перемогти лише модерна українська армія.

Міцнішає поступово бойовий дух і відвага наших воїнів, зливаючись у єдину потужну силу, яка здатна подолати ворога, захистити сьогодення і майбуття, спокій у наших оселях, єдність і незалежність держави.

Ми схиляємо голови перед тими, хто захищав та захищає нашу рідну землю від ворожих військ, хто ставав на захист Вітчизни за першим її покликом!